З моменту народження цієї думки психоаналіз ступив не крок, а десятки й сотні великих кроків уперед на шляху свого розвитку, та часто традиційна медицина вперто її нівелює. Комуністична ідеологія, яка панувала у нас десятиліттями, та філософія позитивізму, яка прийшла їй на зміну, не виявили зацікавлення у такому вирішенні людських проблем. А значить, не виявили зацікавлення у вирішенні тих проблем узагалі. Бо, якби задумались над цим, то помітили б, що саме релігія стоїть найближче до витоків психічних порушень.
К. Г. Юнг та деякі його наступники критикували сучасну їм психотерапію як занадто матеріалізовану, а від того безуспішну, бо психічні проблеми здебільшого виникають у площині не тіла, а душі. Саме поняття душі – вороже матеріалістичному світогляду, тому й маємо випадки безсилля при подоланні психічних захворювань методами офіційної медичної науки.
Думку про ефективність релігійних практик (насамперед сповіді і молитви) при лікуванні різного роду неврозів поділяє австрійський психіатр Вільгельм Штекель у своїй праці «Причини нервовості»[1]. Наскільки прихильним не було б ставлення В. Штекеля до ідей його вчителя Зиґмунда Фрейда, що неодноразово стверджується у статті, проте він у своєму баченні розв`язання психічних проблем заходить значно далі. Як відомо, З. Фрейд відкрито виступав проти релігії, для нього немислимим було її використання в наукових цілях, ба навіть часто характеризував її як різновид неврозу. Натомість В. Штекель в разі, якщо пацієнт – віруючий, охоче скеровує його до священика. І така відкритість на співпрацю з Церквою пояснюється головною причиною психічних розладів, яку вчений висвітлює у своїй праці.
Майже очевидні причини, як-от насичений ритм міського життя, вживання алкоголю, часті стреси, спадковість, він відсуває на задній план, а в окремих випадках відкидає взагалі. Головну ж причину психічних порушень він вбачає у переживаннях та уявленнях, які людина під тиском різних зовнішніх вимог змушена витісняти у підсвідомість.
Ось як він сам описує цей процес:
Витіснення стає причиною нескінченної кількості нервових захворювань. Сила, яку людина докладає для того, щоби забути відомі події, реальні чи уявні, не втрачається: вона повертається у вигляді хвороби, у вигляді страху, неврозу нав’язливих станів або в будь-якому іншому образі. Витіснене уявлення бореться з уявленнями свідомими і стає причиною неврозних психічних конфліктів.[2]
Так, переживши важку хворобу, можливість втрати близької людини і всі супутні з цим негативні обставини та емоції, коли загроза минає, ми намагаємось все це «забути». Такий варіант – не найкращий. Неприємні переживання, які ми витіснили на задвірки підсвідомості, можуть повертатися до нас у вигляді безпідставного страху за життя і здоров’я близьких, що значно погіршить наш психічний стан. Закохана молода людина, раз зазнавши гіркого розчарування, ймовірно матиме проблеми з побудовою стосунків у майбутньому, якщо не гляне з відвагою у вічі своєму попередньому негативному досвіду, який постійно повертатиметься у вигляді нав’язливих невтішних думок щодо дійсності.
За таких обставин, концентруючи усі сили своєї душі на якомусь одному подразнику, і до неврозу недалеко..
В. Штекель описує ще й такі випадки, коли його пацієнти хворіли на невроз, лякаючись своїх злочинних планів, які часто відвідували їхню свідомість, а від того докладаючи неймовірних зусиль для їхнього витіснення. Це ж стосується і різноманітних дитячих психологічних травм.
Щоб позбутися негативних наслідків витіснених переживань, В. Штекель скеровує нас у наступне русло: «Коли ми пізнаємо самих себе і безстрашно поглянемо у вічі прихованим у нашій душі привидам, вони втратять свою владу над нами».[3] Але питання, в який спосіб здобути цю відвагу, залишається відкритим. Лише частково психоаналітик проливає світло на цю проблему своїми наступними порадами: «Душевний мир – єдина панацея для здорових нервів»[4] та «найкращими ліками від усіх душевних хворіб є радість в будь-якій формі, в будь-якому вигляді»[5], що перегукується уже з біблійним «шукай миру та його тримайся» (Пс 34(33),15) та «Завжди радійте» (1 Сл 5,16). А звідси вже відкривається простір для дії релігійності як індивідуального сприйняття людиною релігійних засад.
Важливо зазначити, що не всяка форма релігійності є цілющою. Сприяє успішному розв’язанню психічних проблем глибока, внутрішня, усвідомлена, зріла релігійність.
У протилежному випадку, якщо духовне життя зведеться лише до зовнішнього виконання приписів та обрядів, а не виражатиме внутрішнього прагнення єдності з Богом, ми будемо змушені погодитися із З. Фрейдом щодо невротичної сутності такої віри. «Зовнішня релігійність може порушити психічне здоров’я, внутрішня релігійність його підтримує»[6] (Гордон Оллпорт). «Кожне внутрішнє зцілення, незалежно від того, чого воно стосується, розпочинається від оздоровлення віри, від побудови довіри до Бога, до ближніх і до самого себе»[7] (о. Юзеф Августин, ТІ).
Маючи таку довіру, людина відкриває для себе нові можливості, адже може тепер усі свої негативні думки та почуття висловити перед Богом у молитві, у Тайні Покаяння. «Кожна людина в особистій, відвертій і щирій розмові з Ісусом може звільнитися від абсурду своїх страхів, почуття небезпеки, внутрішнього гніву, ненависти й інших пристрастей»[8] (о. Юзеф Августин, ТІ). Висловлення негативних думок і почуттів перед Богом допоможе самій людині усвідомити їх, зрозуміти, прийняти, а отже й отримати полегшення, бо, як пише у своїх розважаннях про душевні зранення о. Юзеф Августин: «Що менше ми свідомі своїх страхів, то більше вони керують нашим життям»[9]. Тож їхнє усвідомлення зведе до мінімуму і їхній контроль над нами. Знайти відповіді щодо шляху подолання травмуючих уявлень допоможе і уважне, вирозуміле читання Святого Письма та якісної релігійної літератури. Усвідомлення безмежної Божої любові та милосердя здатне прогнати усі переживання та уявлення, які природними механізмами зазвичай витісняються у підсвідомість як щось загрозливе.
Г. Оллпорт каже:
Коли ми говоримо, що психологічно хвора людина – це та, яка висловлює жаль з приводу минулого, ненавидить своє сьогодення і страшиться свого майбутнього, релігія поглиблює цю тему, додаючи: «Так, це так, і я можу дати людині прощення за минуле, прийнятний смисл сьогодення і надію в майбутньому». І коли ми говоримо, що психічне здоров’я означає здатність наростити мускули на місці колишніх ран, релігія відгукується: «Так, це так, і наше психічне здоров’я пропорційне тому тягарю турбот, який ми спроможні винести»[10].
І підсумовує:
Зовсім недавно психіатрія відкрила те, про що завжди говорила релігія: немає інших ліків крім любові. Тим самим зливаються воєдино ідея любові й ідея спокути. Зцілення йде шляхом спокутуючої любові, людської або Божественної[11].
Святий апостол і євангелист Йоан навчає нас у своєму посланні: «Страху нема в любові, а, навпаки, досконала любов проганяє геть страх» (1 Йо 4,18). Страх перед самим собою, перед людьми, перед несприятливими зовнішніми обставинами та внутрішніми обмеженнями, перед нав’язливими думками, перед загрозами уявними і реальними, перед майбутнім, перед смертю – усе те, що шкодить психічному здоров’ю, якщо його відважно, гідно та, заручившись Божою допомогою, не зустріти, а постійно втікати.
[1] В. Штекель, «Причины нервности» // З. Фрейд, Остроумие и его отношение к бессознательному, Санкт-Петербург – Москва: Университетская книга 1997, 284-318.
[2] В. Штекель, «Причины нервности», 300.
[3] В. Штекель, «Причины нервности», 317.
[4] В. Штекель, «Причины нервности», 317.
[5] В. Штекель, «Причины нервности», 318.
[6] Г. Оллпорт, «Особистість в психології» // В. Лубський, О. Предко, Психологія релігії: Підручник і хрестоматія, І, Київ: Центр учбової літератури 2004, 203.
[7] о. Юзеф Августин, ТІ, Дай мені пити / перекл. О. Кривобочок, Львів: Свічадо 2013.
[8] о. Юзеф Августин, ТІ, У Його ранах / перекл. О. Кривобочок, Львів: Свічадо 2013.
[9] о. Юзеф Августин, ТІ, Адаме, де ти? / перекл. О. Кривобочок, Львів: Свічадо 2014, 174.
[10] Г. Оллпорт, «Особистість в психології», 199.
[11] Г. Оллпорт, «Особистість в психології», 199.
Зображення – зі сайту “ПСИХОЛОГІС”
